Майстру спорту України з боксу, дворазовому срібному призеру чемпіонатів світу з кікбоксингу Ігорю Нестерову 23 роки, він - перший великий спортсмен в робітничій сім'ї металургів Нестеровим. Одинадцятирічним хлопчиною прийшов він в секцію боксу лівобережної ДЮСШ №1. Чи не сам прийшов - привів батько, дуже хтів, щоб син ріс чоловіком, який вміє постояти за себе. Самому Ігорю бокс не подобався. Далекий від вуличних хлоп'ячих бійок, він абсолютно не бажав ні чужі носи розбивати, ні себе підставляти під чиїсь кулаки. У тому, що він все-таки став ходити на тренування, заслуга його перших тренерів - Ігоря Урбе і Євгена Січового. Вони в буквальному сенсі змушували новачка битися на рингу. А головне - зуміли розгледіти в сухорлявий, міцному юнакові перспективного боксера. І за все це Ігор вдячний батькові і своїм першим наставникам.
У житті кожної молодої спортсмена неминуче настає момент, коли він розуміє, що вибір зроблено правильний. Або неправильний, що теж нерідко буває. Те, що бокс - це його спорт, Нестеров зрозумів на своєму першому міському чемпіонаті. Тоді він виграв всі свої поєдинки, вперше ставши чемпіоном серед школярів міста.
Було це 12 років тому. З тих пір у Ігоря було чимало перемог, були і поразки, які молодий боксер вважав теж кроком вперед. Правда, за однієї умови: не опускати рук. І він не опускав. Навіть коли його явно «засудили» на першому в його спортивній біографії престижному турнірі найсильніших боксерів України в Харкові, який був відбірковим на молодіжний чемпіонат світу. Свій фінальний бій він тоді виграв, але судді віддали перемогу господареві рингу - харків'янину ...
- Скільки років пройшло, - розповідає боксер, - а я до сих пір не можу забути цю несправедливість. Хотілося все кинути і піти з боксу.
Але не опустив рук, не втік! Навпаки, прийшло розуміння того, що на рингу потрібно перемагати так, щоб ні у кого не залишалося жодних сумнівів в твою перемогу.
Срібний призер юніорського чемпіонату України, член збірної юніорів країни, в 16 років - майстер спорту. Медалі, кубки, призи - все це, як з рогу достатку, сипалося на хлопця. Ігор вже тренувався в відомому на всю країну дніпропетровському клубі «Тайсон» (тепер «Днепробокс»). Не раз ставав призером чемпіонатів країни - спочатку як юніор, а потім серед дорослих майстрів. Перемагав або ставав призером декількох міжнародних турнірів класу «А» - у Вільнюсі, Туреччини і ФРН, став членом дорослої збірної України з боксу. З 2014 по 2016 за контрактом виступав за відомий клуб в Ганновері (ФРН) - клуб, який готує фахівців для німецької Бундес-ліги боксу. У тому, що протягом двох сезонів цей клуб був одним з лідерів серед восьми боксерських клубів Німеччини, є і чимала заслуга кам'янчанина Ігоря Нестерова.
Але це ще не все. Ось уже кілька років Ігор, займається ще й кікбоксингом. Чимало боксерів починали саме з кікбоксингу (згадайте хоча б братів Кличко). У Нестерова вийшло не зовсім так: спочатку бокс, а потім паралельно і кікбоксинг. І вийшло, та ще й як!
Почалося все з відомого клубу бойових мистецтв «Зевс» Дніпровського меткомбінату, у заслуженого тренера України з кікбоксингу Олександра Панібудьласка, до якого кілька років тому Нестеров прийшов з проханням тренуватися в його клубі. Олександр Алефардовіч, знаючи про боксерських успіхи хлопця, не відмовив. На питання, чому відразу два єдиноборства Ігор відповів так: одного боксу йому стало мало, хотілося більше адреналіну, більше нових перемог і цікавих поїздок на турніри, в тому числі і за кордон. Та й який приклад був перед очима - чудові кікбоксери, неодноразові чемпіони Європи та світу Владислав Котик, Віталій Лідовскій, Костянтин Шешин. Їх виростив, виховав, зробив міжнародними майстрами Олександр Панібудьласка. Про таких досягненнях Ігор міг тільки мріяти.
Але мрії - мріями, а наполегливі щоденні тренування в «Зевса» зробили свою справу. Відомий боксер двічі стає чемпіоном країни з кікбоксингу, а в 2011 році, як перший номер збірної України - вперше завойовує срібну медаль на чемпіонаті світу з кікбоксингу в Києві. Після Ганновера, за останні два роки, Нестеров у своїй ваговій категорії (до 70 кг) знову здобуває яскраві перемоги над найсильнішими майстрами кікбоксингу країни на двох Кубках України (в тому числі серед студентів), а також на черговому чемпіонаті країни серед дорослих бійців.
І завойовує то, про що давно мріяв - ліцензію на другий в його житті світовий чемпіонат з кікбоксингу, який на початку грудня в рамках Всесвітніх ігор з бойових мистецтв проходив в Мінську. У столиці Білорусі він провів 4 поєдинки в розділі фул-контакт (найжорсткіший розділ в кікбоксингу). У перших трьох - з представниками Єгипту, Ірану і Сербії (причому, серб був чинним чемпіоном світу) - здобув впевнені перемоги. А в четвертому, фінальному, роздільним рішенням суддів програв супернику з Білорусі. У підсумку - друга срібна нагорода з світової першості. Хтось, можливо, скаже, мовляв, знову не пощастило бійцеві ... Але сам Ігор так не вважає: його «срібло» з чемпіонату світу нітрохи не дешевше «золота». Про це, зокрема, сказав і мер Кам'янського Андрій Бєлоусов, вітаючи бійця з великим успіхом в Мінську.
Втім, все це вже «вчора», а наш герой живе виключно завтрашнім днем. У 2018-му йому знову доведеться з радістю (!) «Розриватися» між боксом і кікбоксингом. Попереду чемпіонати України з обох видів спорту, а навесні, в Києві - перший для Ігоря чемпіонат Європи з кікбоксингу. Не можна забувати і про навчання в університеті - він адже вже студент 3 курсу ДДТУ. Користуючись можливістю, Ігор просив передати подяку своїм викладачам і декану механічного факультету Володимиру Юрійовичу солоду. За розуміння і підтримку його чемпіонських амбіцій на благо університету та рідного міста, спортивною гордістю якого він давно став.
Володимир Кашнер