Сергій Ателькін: "Кафу поламав мені ребра, Тюрам віддав свій телефон"

Сергій Ателькін з сином Кирилом

Сергій Ателькін: "Кафу поламав мені ребра, Тюрам віддав свій телефон" Кинзерський Едуард https://cdn.segodnya.ua/img/article/268/31_main.jpg https://cdn.segodnya.ua/img/article/268 /31_tn.jpg 2010-01-11T10: 17: 12 + 02: 00 Футбол Він забивав у всіх чотирьох фіналах Кубка України, в яких брав участь. У 1997-му став першим гравцем, який перейшов з нашого чемпіонату в серію А, а в 2000-му його гол вперше вивів "Шахтар" в ЛЧ

Сергій Ателькін забивав у всіх чотирьох фіналах Кубка України, в яких брав участь. У 1997-му став першим гравцем, який перейшов з нашого чемпіонату в серію А, а в 2000-му його гол вперше вивів "Шахтар" в Лігу чемпіонів. Минулого тижня Сергію виповнилося 38

- Якби в твоєму житті не було футболу, ким би ти міг стати?
- Швидше за все, шахтарем. Тоді ця професія була і престижною, і високооплачуваною. У мене батько - шахтар, та я й сам я навчався в гірничому технікумі в Єнакієвому. Але, провчившись два курси, потрапив в дубль "Шахтаря" і опинився перед вибором: продовжувати навчання або присвятити себе футболу. Старший брат Юрій, який виступав у другій союзній лізі, переконав кинути технікум і почати кар'єру футболіста.

- Пам'ятаєш свою першу зарплату в "Шахтарі"?
- У дублі отримував 170 рублів. А коли зарахували в основу, перевели на ставку в 340. Майже відразу ж я підписав перший контракт з клубом на п'ять років. "Шахтар" незадовго до цього став госпрозрахунковою організацією, і почала вводитися контрактна система. Так ось, мені за першим контрактом були надані автомобіль - ВАЗ-2106 - і двокімнатна квартира в районі гастроному "Москва". Дебютував в основі ще в чемпіонаті СРСР 1990 року, але свій гольовий рахунок відкрив аж навесні 1992 го в першому чемпіонаті України. У матчі з вінницькою "Нивою" замінив Реброва, відразу побіг в штрафну і першим же дотиком головою відправив м'яч у ворота.

- Ти застав часи, коли система призову на військову службу дозволяла армійським командам забирати таланти з інших клубів. Чи не довелося з цим зіткнутися?
- Я заочно закінчив Слов'янське авіаційне училище, де знаходилася військова кафедра суспільства "Авангард", і після закінчення мені присвоїли військове звання - молодший лейтенант. Тоді це був легальний і досить поширений серед спортсменів нашої області спосіб відбитися від армійських скаутів. Слов'янське училище закінчили і Сергій Бубка, і Олександр Ягубкин.

- Футболісти - люди досить забобонні. Ти якимось прикметами слідував?
- Я завжди мив свої бутси не відразу після матчу, а за два дні до наступного. Навіть якщо грали в дощ, в бруд, - я їх покладу в пакетик і не чіпаю. Тренувався в інших, а ігрові діставав тільки за два дні до гри.

- Яка була найсерйозніша травма за кар'єру?
- В одному з матчів серії А Кафу поламав мені ребра. "Лечче" грав з "Ромою". За рахунку 0: 2 я забив один гол у відповідь, а незабаром міг забивати і другий - прокинув м'яч собі на хід і вискакував на воротаря. Так Кафу по-борцівські схопив мене руками і прийняв на коліно. Я потім три місяці лікувався і надовго втратив місце в складі. Добре ще, що перелом без зміщення, а то б і легкі могли постраждати.

- Ти майже два роки провів в Італії і Португалії - двох загальновизнаних виноробних країнах. Став цінителем місцевих вин?
- Пам'ятаю, коли грав в "Боавішті", у нас в команді був хлопець, який із зав'язаними очима безпомилково розрізняв вина одного сорту, але різного терміну витримки. Навіть за обідом в день гри нам не заборонялося випити по фужеру сухого - і для апетиту, і для підняття тонусу. До речі, обід - взагалі тема окремої розмови. Поки все не поїли, ніхто з-за столу не встане. Капітан команди за цим строго стежить. Коли він бачить, що все поїли, командує: "Встали!" - і все йдуть на вихід. На виході з ресторану є невеликий хол з баром - кава за бажанням. Тут же можна викурити легку сигарету. Причому все це відкрито, ні від кого не ховаючись. Але ніхто не зловживав. А до чого я дійсно пристрастився в Італії, так це до оливкової олії. Зараз навіть відбивні їм поливаю.

- Як у тебе було з мовою?
- Спочатку так взагалі нічого не розумів. Мені дуже допоміг Сергій Алейніков. Він після "Юве" догравав у "Лечче" і залишився жити в цьому місті. Керівництво клубу спеціально найняло його перекладачем, коли я з'явився в команді. Ніколи не забуду, як у мене захворіла дочка, і Сергій ночами підривався і разом зі мною мотався по аптекам, піднімав лікарів. Ми до сих пір підтримуємо відносини. Але через півроку керівництво клубу сказало: "Все, вистачить його опікати. Нехай тепер він сам". І мене саме життя змусило вивчати мову. Відмінний рада мені дав гравець збірної Югославії Деян Говедаріца, який грав тоді в "Лечче". Ті фільми, які я дивився раніше російською, брав в прокаті на італійському. Тобто сюжет фільму я знаю, приблизно пам'ятаю, що говорять герої в тому чи іншому епізоді. І коли поверх всього цього накладається італійський текст, ти починаєш розуміти сенс сказаного. І повірте мені, італійський виявився не таким вже й складним. А коли я переїхав в "Боавішту", то мені навіть перекладач не знадобився. Я вже через три місяці на португальському самостійно спілкувався з журналістами - мови виявилися схожими.

- Як тебе називали в Італії?
- Аті або Руя - російський. До слова, ніколи не забуду свою короткострокову відрядження в "Парму", де я пограв під керівництвом Анчелотті. Я про це раніше ніколи не розповідав.

- Так заповнити прогалини ...
- Після закінчення сезону 1997-1998 я не поїхав додому у відпустку, оскільки в разі від'їзду зарплату за місяць мені б не нарахували. Раптом викликають мене в клуб і кажуть: "Сергій, є варіант поїхати з" Пармою "на турнір в Іспанію. У них перед ЧС легіонери роз'їхалися, не вистачає одного нападника". Я від такої пропозиції, звичайно, не відмовився. Уявіть, тиждень грав в одній команді з Буффоном, К'єза, Діно Баджо. А службовий телефон, який мені видали на цей час, належав виїхав на ЧС Тюраму. До речі, на тому турнірі я познайомився з Карпіним і Мостовим - "Парма" грала з їх "Сельтою".

- Які три м'ячі для тебе найбільш пам'ятні?
- Переможні м'ячі в кубкових фіналах - в 1997-му з "Дніпром" і в 2001-му з ЦСКА. Ну а найважливіший гол - у ворота празької "Славії", який дозволив нам вийти в ЛЧ. То взагалі був божевільний матч. На четвертій доданій хвилині ми подаємо кутовий, я б'ю головою в "дев'ятку". Як їх воротар потягнув той удар, мені досі не зрозуміло. Але молодець Воробей, що опинився в потрібний час в потрібному місці і зіграв на добиванні. А в додатковий час він віддав мені боржок - обікрав захисника і видав гольовий пас.

- У Блохіна є книга спогадів "Гол, який я не забив". Тобі в цьому контексті який матч згадується?
- Напевно, гра плей-офф Хорватія - Україна в Загребі в 1997-му. За рахунку 0: 1 я не реалізував, скажімо так, 99-відсотковий момент. Бив, здавалося, напевно, але м'яч потрапив у коліно що кинувся під удар захисника і перелетів через поперечину. А незабаром хорвати забили нам другий. Зрівняй я тоді рахунок, думаю, і та гра, і моя доля в збірній склалися б по-іншому.

ПАПА, МАМА, Я - ФУТБОЛЬНА РОДИНА
Ім'я: Сергій Ателькін
Народився: 08.01.1972 в Кіровському (Донецька обл.)
Виступав за "Шахтар", "Кремінь", "Лечче", "Боавішту", "Металург" Д.
Нині - селекціонер "Шахтаря".

Дружина Ателькіна, Настя, мало цікавилася футболом, спочатку й гадки не мала, хто намагається домогтися її розташування. "Прозріння" настав під час знайомства з її батьками - батько Насті, завзятий уболівальник "Шахтаря", тут же ідентифікував майбутнього зятя. Зараз в родині підростає трирічний син Кирило. "Удар у нього поставлений, в квартирі з ним в футбол вже не пограєш", - сміється Сергій.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини в нашому Telegram

Підписуйтесь на нашу розсилку